Коли лікар залишає операційну заради окопу. Історія Олексія Кульбіди

Є професії, які людина обирає серцем.

Лікар — одна з них. Вона не закінчується після робочого дня і не зникає разом із білим халатом. Для справжнього медика рятувати життя — це не лише професія, а спосіб мислення.

Саме таким лікарем є Кульбіда Олексій Леонідович.

Після закінчення Національного медичного університету імені О.О. Богомольця він присвятив себе одній із найскладніших спеціальностей — дитячій онкології та гематології. У Житомирській обласній дитячій клінічній лікарні він щодня лікував дітей, для яких кожен день боротьби означав шанс на життя.

Здавалося б, саме там його місце. У лікарні. Поруч із маленькими пацієнтами та їхніми батьками, які покладали на нього найбільшу надію.

Але вранці 24 лютого 2022 року життя мільйонів українців змінилося назавжди.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Олексій не став чекати повістки чи наказу.

Він добровільно вступив до лав Збройних Сил України.

Для когось це означало залишити роботу.

Для нього — тимчасово змінити операційну на окоп.

Спочатку старший лейтенант медичної служби Олексій Кульбіда виконував бойові завдання у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, беручи участь в обороні Макарова. Згодом були Херсонська наступальна операція, Донбас, Бахмут і Соледар у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади.

Військові добре знають, що на фронті лікар майже ніколи не буває “лише лікарем”. Він так само живе в польових умовах, пересувається разом із підрозділом, працює під обстрілами, приймає миттєві рішення і нерідко ризикує власним життям, щоб урятувати чуже.

Саме тому військовий медик завжди користувався особливою повагою серед тих, хто воює.

Після звільнення в запас Олексій Кульбіда повернувся туди, звідки колись пішов добровольцем, — до Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні. Сьогодні він знову працює дитячим онкологом-гематологом, допомагаючи маленьким пацієнтам долати найважчі випробування.

Фактично він двічі обрав одну й ту саму професію.

Спочатку — рятувати дітей.

Потім — рятувати Україну.

І знову повернувся рятувати дітей.

Саме такі історії змушують замислитися над тим, що означає справжнє служіння людям.

Продовження у частині 2…

Від козацьких шпиталів до фронтової медицини XXI століття

Українська військова медицина має набагато довшу історію, ніж може здатися на перший погляд.

Ще за часів Запорозької Січі козаки чудово розуміли: навіть найхоробріше військо не може існувати без людей, які рятують життя. Саме тому поруч із досвідченими воїнами завжди були лікарі, цирульники та знахарі, які лікували поранених після боїв і походів.

У козацьких полках цирульник був не просто ремісником. Він умів зупиняти кровотечі, перев’язувати рани, вправляти вивихи, лікувати переломи, проводити нескладні хірургічні втручання й супроводжував козаків у військових походах. Його знання нерідко ставали вирішальними для тих, хто ще кілька хвилин тому бився на полі бою.

Для важкопоранених існували спеціальні козацькі шпиталі. Найвідомішим був шпиталь при Трахтемирівському монастирі, який наприкінці XVI століття став головним місцем лікування запорозьких козаків. Пізніше діяли також шпиталі при Межигірському, Лебединському, Левківському та Самарському Миколаївському монастирях. Саме вони стали одними з перших військових медичних закладів на українських землях.

Після походів туди привозили поранених. Там лікували, доглядали, допомагали відновитися й повертали до життя тих, кого сьогодні назвали б важкими пацієнтами. Для козаків ці люди були такими ж необхідними, як отамани, гармаші чи розвідники. Адже перемогу здобуває не лише той, хто вміє воювати, а й той, хто здатен урятувати пораненого побратима.

Минуло кілька століть, змінилися зброя, спорядження й сама війна, але роль військового лікаря залишилася незмінною.

Старший лейтенант медичної служби Олексій Кульбіда продовжив саме цю традицію. До повномасштабного вторгнення він лікував дітей із тяжкими онкологічними та гематологічними захворюваннями. Коли ж Україна опинилася перед найбільшим випробуванням новітньої історії, добровільно став до лав Збройних Сил України.

Його фронтовий шлях пройшов через оборону Макарова у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, Херсонську наступальну операцію, Донбас, Бахмут і Соледар у складі 46-ї окремої аеромобільної бригади.

Військовий медик майже ніколи не має права на помилку. Саме від нього часто залежить, чи дочекається поранений евакуації, чи зможе повернутися до життя після важкого поранення, чи побачить його родина знову.

Після звільнення в запас Олексій Кульбіда повернувся до Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні й знову став біля операційного столу. Це повернення виглядає символічним: людина, яка все життя рятувала дітей, на певний час залишила лікарню, щоб допомогти захистити країну, а після війська повернулася до своєї справи.

Саме такі історії показують, що традиція служіння людям не зникає. Вона лише змінює форму, залишаючись незмінною за своїм змістом — берегти життя.

Продовження у частині 3…

“`4

Курінний Отаман — титул відповідальності

В історії українського козацтва курінний отаман був значно більшим, ніж просто командиром.

Його обирали самі козаки — не за походженням, не за багатством і не за гучним ім’ям. Вирішальними були авторитет, досвід, здатність при

Медаль "За оборону Макарівщини"

ймати рішення та відповідальність за людей свого куреня. Курінний отаман відповідав не лише за військові справи, а й за організацію життя куреня, його забезпечення, порядок і добробут козаків. У мирний час він був господарем і наставн

иком, а під час війни — лідером, який ніс відповідальність за кожного свого побратима. 0

Недаремно сучасні історики зазначають, що запорозькі козаки довіряли улюбленим курінним отаманам настільки, що нерідко прислухалися до них навіть більше, ніж до кошового. Для козаків це була людина, яка не лише командувала, а насамперед дбала про своїх людей.

Саме тому історико-просвітницьке товариство «Козацькі Титули» вважає, що почесний козацький титул «Вельможний Пан Курінний Отаман» сьогодні символічно належить людям, які присвятили своє життя служінню іншим.

На нашу думку, Кульбіда Олексій Леонідович є саме такою людиною.

Він обрав одну з найскладніших лікарських спеціальностей — дитячу онкологію та гематологію. Щодня допомагав дітям боротися з тяжкими захворюваннями. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, не залишився осторонь, а добровільно став до лав Збройних Сил України, пройшов оборону Макарова, Херсонську операцію, Донбас, Бахмут і Соледар. Після звільнення в запас він повернувся до своєї лікарні, щоб знову лікувати дітей.

Фактично все його професійне життя об’єднане однією простою метою — рятувати людей.

Саме тому рішення Козацького Кошу надати Олексію Кульбіді почесний козацький титул «Вельможний Пан Курінний Отаман» є для нас не формальністю, а щирим знаком громадської поваги до людини, яка у найважчий для країни час залишила безпечне робоче місце й стала поруч із захисниками України.

Повага, яка залишається в родині назавжди

Почесний козацький титул — це не державна нагорода і не військове звання.

Це сучасне продовження давньої української традиції громадської пошани. Після рішення Козацького Кошу людина заноситься до Реєстру козацької старшини України, а для неї індивідуально створюється персональний фамільний герб, який реєструється у Козацькій геральдичній канцелярії та отримує офіційний геральдичний опис — блазон.

Це більше, ніж церемоніальний набір. Це символічна пам’ять про життєвий шлях людини, яка залишиться в родині на багато поколінь.

FAQ

Чому Олексію Кульбіді надано титул «Вельможний Пан Курінний Отаман»?

Тому що його життя є прикладом відповідальності, служіння людям і лідерства. Він багато років лікує дітей, добровільно став до лав ЗСУ в перший день повномасштабного вторгнення, пройшов найважчі напрямки фронту й після служби повернувся до медицини.

Чи були військові лікарі у запорозьких козаків?

Так. На Запорозькій Січі діяли полкові лікарі та цирульники, а поранених козаків лікували у військових шпиталях при Трахтемирівському, Межигірському та інших монастирях. 2

Що символізує титул «Вельможний Пан Курінний Отаман»?

У сучасному розумінні він символізує лідерство, відповідальність, турботу про людей, авторитет і готовність служити громаді та Україні.

Чи можна подарувати почесний козацький титул військовому або лікарю?

Так. Багато родин обирають почесний козацький титул як символічний подарунок військовим, ветеранам, лікарям, волонтерам і людям, яких хочуть відзначити за їхній життєвий шлях.