Потєряшка. Справжній характерник XXI століття

Є люди, яких не потрібно представляти

Є подарунки, які викликають щиру посмішку. Є подарунки, що дивують своєю красою чи вартістю. Але існують зовсім інші — ті, що стають символом поваги, вдячності й пам’яті на все життя.

Саме такою була козацька традиція пошани. Вона ніколи не народжувалася з бажання прикрасити людину гучним титулом. Її сенс був значно глибшим. Козацьке товариство відзначало тих, хто власними вчинками заслужив довіру, повагу і право стояти серед старшини.

Сьогодні історико-просвітницьке товариство «Козацькі Титули» відроджує саме цю традицію. Почесний козацький титул не є посадою чи привілеєм. Це символічне громадське визнання людини, про яку її побратими, друзі й земляки можуть сказати: «Ми знаємо твій шлях. Ми поважаємо те, що ти зробив для України.»

Одним із таких людей є Погоріляк Василь Олександрович, позивний «Потєряшка».

Його історія — це не лише розповідь про бойовий шлях військового. Це історія людини, яка багато разів дивилася смерті в очі, але щоразу знаходила сили повернутися, допомагати іншим і продовжувати служити Україні.

Там, де шансів вижити майже не було

Василь став до лав захисників України 14 березня 2022 року.

До повномасштабної війни він багато років займався бойовими мистецтвами, був байкером, працював із технікою, добре знав механіку, електрику та різноманітне обладнання. Як і тисячі українців, він жив звичайним життям і навряд чи міг уявити, що дуже скоро всі ці знання знадобляться йому на війні.

Свій фронтовий шлях Василь розпочав кулеметником. Він воював на найважчих напрямках — біля Сріблянки, Тернів, Стельмахівки та інших ділянок фронту, де кожен вихід на позиції міг стати останнім.

Під час одного з бойових епізодів він вступив у бій із групою противника, яка вийшла на відкриту місцевість. Влучним кулеметним вогнем Василь зупинив її просування та допоміг виконати поставлене бойове завдання.

Іншої ночі йому вдалося уразити ворожу броньовану машину МТ-ЛБ. За проявлену мужність він був нагороджений медаллю «За відвагу».

Проте будь-яка нагорода розповідає лише невелику частину історії людини. Найважливіше часто залишається поза рядками офіційних документів.

За роки війни Василь пережив численні артилерійські обстріли, вибухи та контузії. За його словами, їх було понад п’ятнадцять. Кожна могла стати останньою. Але після лікування він щоразу повертався до служби, ніби залишаючи все пережите позаду.

Саме тому його позивний «Потєряшка» з роками набув зовсім іншого змісту. Здавалося, війна неодноразово намагалася «загубити» його серед вибухів, бойових виходів і фронтового хаосу. Але він знову повертався до побратимів — живий, спокійний і готовий виконувати свою роботу далі.

Сам Василь ніколи не називає себе невразливим. Він добре знає, наскільки тонкою є межа між життям і смертю. Саме тому його історія викликає повагу не гучними словами, а тим, що після всього пережитого він не втратив бажання служити, допомагати іншим і бути корисним своїй країні.

Друге життя військової техніки

Згодом бойовий досвід несподівано поєднався з тим, чим Василь займався ще до війни. Знання механіки, електрики та електроніки стали не менш важливою зброєю, ніж кулемет.

Сьогодні він ремонтує складне спеціальне та оптико-електронне обладнання. Через його руки проходять тепловізійні приціли, лазерні модулі, плати, блоки живлення, пошкоджені контакти й інші прилади, які після фронту часто здаються безнадійно зіпсованими.

Для когось це лише несправна техніка. Для Василя — ще одна можливість допомогти своїм побратимам.

Продовження у частині 2…

Інший фронт, де теж рятують життя

На війні не існує другорядної роботи.

Є люди, які тримають оборону зі зброєю в руках. Є ті, хто евакуює поранених. Є ті, хто доставляє боєприпаси. А є майстри, від яких залежить, чи побачить військовий ворога першим, чи вчасно спрацює обладнання, чи повернеться боєць із бойового виходу живим.

Саме таким став Василь.

Після бойових виходів він почав займатися ремонтом складного спеціального та оптико-електронного обладнання. На його робочий стіл потрапляють тепловізійні приціли, лазерні модулі, блоки живлення, електронні плати, пошкоджені контакти й інші прилади, які після фронту нерідко виглядають так, ніби їх уже неможливо врятувати.

Але дуже часто через кілька годин або кілька днів ця техніка знову повертається на передову.

Для сторонньої людини це лише відремонтований прилад.

Для військового — це шанс раніше виявити противника, точніше виконати бойове завдання і повернутися додому.

Саме тому робота Василя сьогодні залишається не менш важливою, ніж його бойова служба кулеметником.

У своїй частині він став одним із небагатьох спеціалістів, які можуть відновлювати складну військову оптику та електроніку. І робить це не лише за технічною документацією.

Василь постійно шукає власні рішення. Він працює з платформами Arduino та Raspberry Pi, створює системи живлення, допоміжні електронні модулі, удосконалює окремі вузли обладнання. Частина цих рішень народжується буквально з деталей, які інші вже давно списали.

Його професія сьогодні дивовижним чином об’єднала майже все попереднє життя — механіка, автослюсаря, зварювальника, електрика, радіоаматора, винахідника і солдата.

Саме такі люди нерідко знаходять вихід там, де, здається, його вже не існує.

Що означає бути характерником сьогодні

У старовинних козацьких переказах характерниками називали людей, яким приписували надзвичайну витривалість, військову майстерність, знання ремесел і майже неймовірну здатність виходити живими з найнебезпечніших ситуацій.

Минуло кілька століть, і сьогодні це слово сприймається зовсім інакше.

Справжній характерник XXI століття — це не герой легенд і не персонаж із містичними здібностями.

Це людина, яка неодноразово проходила через смертельну небезпеку, але не дозволила війні зламати себе.

Це людина, яка після важких контузій знову повертається до служби.

Це людина, яка однаково впевнено тримає в руках і кулемет, і паяльник, бо розуміє: кожна відремонтована система сьогодні також наближає перемогу.

Саме таким бачиться сучасний український характерник.

Не завдяки легендам.

А завдяки щоденній праці, професіоналізму, відповідальності та незламності.

Дивлячись на бойовий і життєвий шлях Василя Погоріляка, важко позбутися думки, що слово «характерник» сьогодні набуває нового, дуже реального змісту.

Продовження у частині 3…

Подання на почесний козацький титул «Козак-характерник»

Історія Василя Погоріляка не вкладається лише у перелік бойових епізодів, нагород чи військових спеціальностей.

Передусім це історія людини, яка неодноразово проходила через випробування, після яких багато хто вже не зміг би повернутися до служби. Вона про силу характеру, професійну майстерність, відповідальність перед побратимами й готовність щодня робити свою справу без зайвих слів.

Саме такими людьми завжди пишалося українське козацтво.

У різні часи їх називали по-різному. Але незмінним залишалося головне — повага товариства потрібно було заслужити власним життям, а не словами.

Саме тому історико-просвітницьке товариство «Козацькі Титули» вважає, що бойовий шлях Погоріляка Василя Олександровича, позивний «Потєряшка», є гідним почесного козацького титулу «Козак-характерник».

Це подання ґрунтується не лише на його участі в обороні України.

Його мужність підтверджена реальними бойовими діями, державною нагородою «За відвагу», численними випадками, коли він дивом залишався живим після обстрілів і контузій, а також щоденною працею, завдяки якій українські військові отримують відремонтовану оптику та електроніку, що знову повертається на передову.

Справжня сила Василя полягає не лише в тому, що він багато разів виживав там, де шансів майже не залишалося.

Вона полягає у здатності після всього пережитого щоразу повертатися до роботи, допомагати іншим і залишатися людиною, на яку можуть покластися побратими.

Коли характер важливіший за легенди

Колись про характерників складали легенди.

Їм приписували надзвичайні здібності, говорили, що вони не бояться куль і вміють обманювати смерть.

Сучасна війна не потребує легенд.

Вона щодня показує справжніх людей, які своєю стійкістю, професіоналізмом і самовідданістю доводять: незламність існує.

Не тому, що людину не бере куля.

Не тому, що вона володіє якоюсь містичною силою.

А тому, що після найважчих випробувань знаходить у собі сили знову піднятися і продовжити виконувати свій обов’язок.

Саме таким ми бачимо сучасного українського характерника.

Саме такою людиною є Василь Погоріляк.

Повага, яка залишається назавжди

Почесний козацький титул — це не про гучні слова.

І не про красивий документ у рамці.

Це символічне громадське визнання людини, чий шлях викликає повагу.

Разом із рішенням Козацького Кошу власник титулу заноситься до Реєстру козацької старшини України, а для нього індивідуально створюється персональний фамільний герб, який реєструється у Козацькій геральдичній канцелярії та отримує офіційний геральдичний опис — блазон.

Це пам’ять, яка залишається не лише самій людині, а й її родині, дітям і наступним поколінням.

Адже справжня повага не закінчується в день вручення.

Вона залишається частиною родинної історії.

Свої обирають своїх.

Твоє ім’я в історії України.

FAQ

Кому надається почесний козацький титул «Козак-характерник»?

Людям, які проявили виняткову мужність, незламність, професійну майстерність, витривалість і своєю службою чи працею заслужили особливу громадську повагу.

Чому саме Василь Погоріляк представлений до цього титулу?

Його бойовий шлях, участь у захисті України, державна нагорода, численні контузії, служба на передовій та унікальна робота з ремонту військової оптики й електроніки є прикладом сучасного українського характерника.

Що символізує титул «Козак-характерник»?

Він символізує незламність духу, військову майстерність, винахідливість, силу характеру та здатність вистояти у найважчих випробуваннях.

Що отримує власник почесного козацького титулу?

Після рішення Козацького Кошу людина заноситься до Реєстру козацької старшини України, а для неї створюється персональний фамільний герб, який реєструється у Козацькій геральдичній канцелярії.